Як планувати міста під час війни. Що з Lviv Urban Forum винесли учасники з Луцька

Форум тривав упродовж 30 червня — 2 липня у Львові. Цьогоріч тема — «Простори спільнот» і роль архітектури у формуванні безпечних, відкритих і згуртованих міст.

Ми запитали луцьких учасників, які кейси їм запам’яталися найбільше.

Про зелену ревіталізацію і пам’ять міста

Керівницю проєкту misto.media Людмилу Яворську найбільше вразив проєкт ревіталізації площі Ярослава Осмомисла у Львові (історичної Краківської площі).

Каже, має особливу чутливість до тем збереження історичної спадщини та екології, тому такі кейси для неї — це про баланс між минулим і сучасними викликами.

«Це приклад того, як екологічні рішення можуть працювати разом із повагою до міської пам’яті», — зазначає вона.

З її слів, сьогодні на площі залишилося критично мало зелені — близько 8%. Проєкт пропонує збільшити цей показник до 80%, але ключова ідея не в тому, щоб просто створити новий сквер.

Йдеться про зміну підходу до самого простору, зокрема — до води. Замість того щоб скидати дощові стоки в перевантажену каналізацію, передбачають водопроникні покриття та дощові сади.

«Вода має залишатися в місті й живити його», — пояснює Яворська.

Серед рішень також — створення зеленого простору на даху ринку «Добробут».

У проєкті пропонують делікатно винести на поверхню контури п’яти історичних єврейських будівель, колишніх торгових павільйонів і синагоги.

«Цю історію буквально „виймають“ з-під землі й накладають на сучасне місто. Це дозволяє відчути присутність минулого, не створюючи жодних бар’єрів для людей», — каже вона.

Також у проєкті переосмислюють навіть такі деталі, як сходи, і трансформують їх у відкриті зони, де можна сісти, сповільнитися і провести час.

«Це приклад урбаністики, де екологічна стійкість і історична ідентичності не суперечать одна одній, а створюють якісно нове середовище», — додає Яворська.

Про спільність і нову роль архітекторів

Архітектор та урбаніст ГО «місто.ребут» Тарас Дацюк каже, що цього року форум відчувався інакше, ніж попередні.

«Складно пояснити раціонально, але було відчуття колективної єдності, ніби всі рухаються в одному напрямку», — говорить він.

Війна підсвітила важливу річ: архітектура — це передусім про людей.

«Архітектори мають не лише привілей, а й обов’язок бути медіаторами змін у суспільстві — змін, які починаються з сенсів, нових звичок і щоденних практик», — каже Дацюк.

Серед кейсів, які йому запам’яталися — тестове планування північної частини Львова.

Це підхід, коли замість одного переможного проєкту кілька команд паралельно працюють над концепціями, а потім їхні напрацювання синтезують в одну спільну візію.

«Це не про конкуренцію, а про партнерство. Спільна робота дає результат, який перевищує суму окремих зусиль», — пояснює він.

Такий підхід дозволяє краще врахувати складність великих територій і мінімізувати ризики. Тож, на його думку, сьогодні вже не йдеться про абстрактні «міста майбутнього».

«Питання змінилося: не якими ми хочемо бачити міста колись, а якими вони мають бути вже зараз. Важливо не замінювати існуюче, а розвивати його — підтримувати і культивувати», — каже він.

Про «місто як сад» і натхнення з мистецтва

Для архітектора Левка Давидюка форум — це не лише лекції, а й можливість зустрітися з колегами та надихнутися європейськими практиками.

Однією з найбільш показових для нього стала презентація данського архітектора Кіса Крістіансена.

Він представив реверсний підхід до містопланування: спочатку створюється природне середовище, приміром, висаджується ліс, і лише після цього частину території забудовують.

«Йдеться про те, щоб додавати острівці забудови в публічний простір, а не навпаки — створювати публічні простори серед щільної забудови», — пояснює Давидюк.

Такий підхід він порівнює з вирощуванням саду, коли місто не «конструюють», а вирощують як живу систему.

Також він відзначає роботу міжнародних команд над концепцією розвитку північної частини Львова, де українські архітектори працювали разом із європейськими бюро.

Окремо його зацікавив підхід бюро O&O Baukunst, яке шукає образи для архітектури в мистецтві, зокрема в живописі. Серед прикладів — реконструкція театрального коледжу, де простір навмисно залишили «недовершеним».

«Це середовище не формалізує, а навпаки — дає свободу. Відчуття недосконалості стимулює мислення і творче вираження», — каже він.

Про людей і видимість Луцька

Програмна директорка ГО «Нова Столиця» Лідія Гонтар відвідала форум уже втретє.

Каже, що його головна цінність — люди.

«Це концентрація людей, які попри все вірять у краще майбутнє своїх міст і громад. Саме заради цих розмов і знайомств хочеться повертатися», — говорить вона.

Особливо запам’ятався момент, коли шведський архітектор Йоганнес Товатт у своїй промові згадав Луцьк.

«У такі моменти розумієш, що робота команди Urban Vision Lutsk була недаремною. Це відчуття, коли досвід твого міста стає видимим», — каже Гонтар.

Серед змістовних кейсів вона також відзначає проєкт «Північний Львів».

На її думку, це приклад системного підходу до розвитку міста — масштабна, комплексна і дуже продумана робота.

«Тут поєднані просторове планування, співпраця з громадою і довгострокове бачення. Саме такі проєкти можуть стати орієнтиром для інших українських міст», — додає вона.

Тож за реалізацією цього проєкту буде особливо цікаво спостерігати далі.

Про відновлення житла, повторне використання матеріалів і роль світла

Архітекторку та реставраторку Анастасію Мирку вразив воркшоп про криворізький метод відновлення житла, пошкодженого під час війни.

«Це була дуже прикладна історія. Мені взагалі подобається, коли спікери приходять не лише з презентаціями, а й із готовими матеріалами, довідниками чи навіть невеликими книжками, де систематизовані їхні підходи. Це те, до чого можна повернутися і використовувати в роботі», — каже вона.

На форумі ділилися досвідом відновлення будинків у Кривому Розі після обстрілів.

Ключове в цьому підході — не лише технічні рішення, а передусім робота з людьми.

«Вони детально пояснювали, як взаємодіяти з мешканцями, які пережили травматичний досвід. Люди часто перебувають у шоковому стані, і з ними потрібно дуже делікатно комунікувати. Для цього використовують спеціальні анкети, проводять розмови, допомагають структурувати їхні потреби», — розповідає вона.

Після цього до процесу долучаються інженери та архітектори, які оцінюють стан будівлі та визначають подальші сценарії: повний демонтаж, часткове відновлення або збереження більшої частини конструкцій.

«У нас, на жаль, поки що не так багато спеціалістів, які системно працюють із такими випадками. Тому цей досвід — надзвичайно цінний, бо його вже зараз можна адаптувати і застосовувати», — додає Мирка.

Ще один кейс, який їй запам’ятався, стосувався сталого будівництва і повторного використання матеріалів.

Йдеться про лекцію від Bauhaus Earth та організації «Розквіт», присвячену вбудованому вуглецевому сліду.

«Це теж частково про відбудову, але вже з іншого боку — як використовувати ресурси повторно, як мислити більш екологічно. Там також був дуже зручний довідник із основними принципами», — каже вона.

На її думку, такі підходи мають стати базовими для майбутньої відбудови українських міст.

Також архітекторці запам’яталася робота зі світлом у міському середовищі.

«Це був дуже сильний блок. Говорили про те, як світло впливає на людину, на її самопочуття, на сприйняття простору, про відповідальне використання світла, щоб уникати світлового забруднення», — розповідає Мирка.

Світло — це не просто технічний елемент, а важлива частина якості міського середовища, додає вона.