Єврейський квартал, вірменська церква і монастир бернардинів. Що зникло з мапи Луцька

Сучасні школи, житлові будинки, парки та навіть порожні ділянки Луцька приховують історію храмів, монастирів і цвинтарів, яких уже давно немає на карті міста. Сотні лучан щодня проходять повз місця, не знаючи, що там колись було.

Під час екскурсії містом краєзнавці Олександр Котис та Петро Троневич розповіли, де колись жили вірмени та євреї, де стояли церкви, монастирі, каплиці й цвинтарі та що нині розташоване на їхньому місці.

Єврейський слід у місті

Впродовж 18 століття і до Другої світової війни у Луцьку існував єврейський район, який простягався від сучасної вулиці Паркової вздовж проспекту Волі до вулиці Шопена. У цьому компактному кварталі жила бідна верства єврейського населення. За словами Олександра Котиса, забудова району була дуже щільною і хаотичною. Вузькі проходи між будинками та відсутність чіткого планування створювали особливий колорит району.

За час свого існування у цьому районі євреї встигли побудувати дві культові споруди по обидва боки центрального фонтану у парку: молитовний дім Ашкеназі та молитовну школу Мідраш.

Район перестав існувати під час Другої світової війни. У 1944 році з Луцька німецьку армію вибивали з міста. Унаслідок цього район зазнав значних руйнувань. Зокрема, на Театральному майдані знищили всі архітектурні об’єкти, окрім Свято-Троїцького собору.

Водночас про колишній єврейський квартал досі нагадує звивиста вулиця Лугова, яка зберегла своє історичне розташування та кілька старих будівель.

Що зараз на місці старих кладовищ

Сучасною вулицею Шевченка простягався один із найбільших єврейських цвинтарів Луцька. У писемних джерелах він згадується щонайменше з початку 16 століття.

У середині 19 століття цвинтар закрили, а для єврейської громади виділили нову ділянку на теперішньому проспекті Волі, 52–54. Поруч із ним розташовувався окремий караїмський цвинтар.

Нині на місці давніх кладовищ розташовано чимало сучасних будівель. Зокрема, школа № 1 стоїть на території колишнього єврейського цвинтаря, школа № 5 — на місці протестантського, а будівля Волинської обласної ради — на місці кладовища колишнього села Дворець. На вулиці Дубнівській, біля залізничного переїзду, існувало холерне кладовище. На тому місці зараз побудували магазини.

Пам’ять про давні некрополі іноді нагадує про себе під час проведення земляних робіт. Зокрема, в районі колишніх цвинтарів на проспекті Волі під час ремонту труб час від часу знаходять людські останки.

Бернардини у Луцьку

На місці сучасного Театрального майдану у 17—19 століттях розташовувався монастир католицького ордену бернардинів . Його історія розпочалася у 1643 році, коли дружина луцького земського судді Войцеха Станішевського Агнешка Пашинська викупила земельні ділянки біля костелу Святого Хреста  та подарувала їх бернардинам для заснування монастиря.

Спочатку монастир був дерев’яним і використовував уже костел Святого Хреста, який згадується в документах із початку 17 століття. Відомо, що у дні Святої Трійці від луцької кафедри до цього храму відбувалися урочисті хресні ходи католицького духовенства та вірян.

Будівництво костелу завершили у 1789 році. Його архітектором був Павло Гіжицький. У другій половині 19 століття монастир закрили, а храм передали православній громаді. У 1870-х роках до споруди добудували центральну баню та дзвіницю, а з 1880 року вона почала виконувати функції православного собору.

Церква Воскресіння Христового

На вулиці Богдана Хмельницького, 13 збереглася незабудована ділянка. Петро Троневич припускає, що саме тут розташовувалася православна церква Воскресіння Христового, яка згадується у писемних джерелах наприкінці 16 — на початку 17 століття.

Перші згадки про Воскресенську церкву з’явилися у 1598 році. В інвентарі Луцької єпископії за 1607 рік зазначено, що на той час храм уже був зруйнований, а один із його дзвонів передали до Пречистенського монастиря. Упродовж 1610—1618 років територію навколо церкви луцький владика Єло-Малинський  здавав в оренду приватним особам.

Іверська каплиця

Навпроти сучасної будівлі Луцького міськрайонного суду на вулиці Лесі Українки до середини 20 століття стояла православна Іверська каплиця. Її звели у 1893 році з ініціативи Луцького братства за проєктом архітектора Григорія Артинова для розміщення копії ікони Іверської Богоматері.

Для будівництва братство викупило земельну ділянку перед тодішнім Окружним судом. Каплиця була невеликою — майже квадратною, розміром 4,75 на 4,7 метра. Її звели лише за три тижні й два дні.

Споруду побудували в популярному наприкінці 19 століття цегляному стилі з червоної та жовтої цегли, а її вікна оздобили кольоровим склом. У 1959 році Іверську каплицю зруйнувала радянська влада.

Церква та шпиталь Святого Лазаря

На місці вулиці Данила Галицького, 2, колись діяли церква та шпиталь Святого Лазаря. Хто саме і коли їх заснував, достеменно невідомо. За однією з версій, засновником шпиталю міг бути син князя Любарта.

Вважають, що шпиталь продовжив працювати навіть після того, як церква припинила існування внаслідок пожежі 1619 року. Відомо також, що його фінансово підтримував луцький канонік  Балтазар Тишка.

Деякі дослідники припускають, що саме цей шпиталь став попередником медичного закладу, яким наприкінці 18 століття керувала благодійниця Юзефа Поляновська .

Вірменський слід у місті

На вулиці Галшки Гулевичівни, 12, стоїть житловий будинок, який зберіг фрагменти стін колишньої вірменської церкви Святого Стефана.

Вірменська громада з’явилася в Луцьку за часів князя Вітовта. Уже в 1432 році король Владислав II Ягайло у привілеї Луцькій землі підтвердив права місцевих вірмен та їхньої церкви. Згодом великий князь Свидригайло подарував вірменській церкві село Цеперів поблизу Луцька.

Церква Святого Стефана володіла кількома дворами та земельними ділянками в місті. У 1585 році поруч із нею діяли монастир, цвинтар і господарські споруди, а територію храму оточував міцний дерев’яний паркан.

На початку 18 століття в Луцьку залишилося лише 11 вірменських родин. Поступово громада занепала, а в 1820 році, коли в місті вже не проживало жодного вірменина, храм Святого Стефана переобладнали під російський військовий склад.

На початку другої половини 20 століття руїни колишньої вірменської церкви перебудували на житловий будинок.

Мапа некрополів

Інформацію про втрачені храми та некрополі Луцька розмістили на тематичній мапі «Некрополь. Простір пам’яті». Вона розміщена на Геопорталі Луцької міської територіальної громади. На мапі зібрали інформацію про 60 пам’яток трьох релігій — християнства, юдаїзму і караїзму.

Проєкт із дослідження зниклих релігійних об’єктів ініціював історик Петро Троневич. Частину матеріалів для карти підготував Олександр Котис.