Волинянки відвідали Туреччину, щоб нагадати світу про війну в Україні та полонених захисників
Мати зниклого безвісти військового Ганна Лагасюк. Фото: Марія Добровольська
У серпні до Стамбула приїхали 160 українок із родин військових, які зникли безвісти або перебувають у полоні. Серед них — троє жительок Ковеля.
Українські символи в Стамбулі
У день Державного Прапора та День Незалежності України українки розгорнули великий український стяг, виступили з промовами під час мирного мітингу, зустрілись із послом України в Туреччині Наріманом Джелялом та генеральним консулом Романом Недільським, відвідали богослужіння за Україну та передали списки імен зниклих безвісти та полонених з проханням посприяти пошуку та обміну.
Особливим моментом стало повідомлення для однієї з активісток — Світлани Ховхун: саме під час акції вона дізналася про звільнення свого сина з полону.
До акцій долучились посол України в Туреччині Наріман Джелял та генеральний консул Роман Недільський. Фото: Наріман Джелял
В боротьбі за брата, сина, чоловіка
В кінці 2024 року на війні зник безвісти брат ковельчанки Марії Добровольської Андрій Дячук. Взимку він планував свою першу відпустку. Але натомість грудень 2024 року приніс сім’ї сповіщення про його зникнення. Марія уже давно живе в Польщі, але боротьба за брата повернула її в рідний Ковель.
Жінка писала офіційні листи до країн, які можуть бути причетними до обмінів: Катару, ОАЕ, Туреччини. Окрім того, вона відправила лист в Женеву (Швейцарія), де знаходиться штаб-квартира Міжнародного комітету Червоного Хреста. За словами жінки, там її готові прийняти, але до такої поїздки треба підготуватись.
«З-за кордону я волонтерила, постійно відправляла якісь речі. Але коли рідна людина потрапила в біду, все сприймається набагато гостріше, бо це стосується особисто. Ти фактично проводиш своє розслідування, адже заглиблюєшся в обставини зникнення, знайомишся з такими самими людьми, моніториш соцмережі, звертаєшся в різні інстанції», — в коментарі misto.media ділиться Марія Добровольська.
З промовою під час мирної акції виступала мати зниклого безвісти військового 53-ї бригади, волинянка Ганна Лагасюк. 23 лютого 2024 року її синові Андрієві виповнилось 37. В цей день Ганна отримала сповіщення, що її син зник безвісти.
Також з Ковеля приїхала дружина військового 49-ї бригади Іванна Озимук. У вересні буде рік, як вона з двома донечками чекає на повернення з полону чоловіка Віталія.
Ковельчанки: Марія Добровольська, Ганна Лагасюк та Іванна Озимук, (серпень 2025, Стамбул)
Дипломатична місія сімей військових за кордоном
Організувала поїздку Юлія Шарапанюк з Черкащини. Вона переконана: такі акції — це дипломатична місія родин військових за кордоном.
«Ми показуємо світу не лише біль України, а й нашу єдність. Розголос і масовість — важливі», — переконана Юлія Шарапанюк.
Жінка 2 роки шукає зниклого безвісти брата і за цей час налагодила комунікацію з багатьма структурами та сім’ями інших військових, які також борються за своїх близьких.
Вона є головою Об’єднання родин зниклих безвісти та полонених військовослужбовців 115-ї ОМБр та створила телеграм-канал для сімей військовослужбовців.
На майбутнє планують схожі поїздки не лише до Туреччини.
В Україні також потрібні такі акції. Особливо, щоб їх відвідували не лише сім’ї зниклих військових, а й тих, кого така біда не торкнулась.
«Байдужість — це зло, вона породжує розкол в суспільстві», — ділиться Юлія Шарапанюк.
Під час мирної акції в Стамбулі
Учасниці акції з України та активістка Українського культурного товариства у Стамбулі Алія Усенова
Під час мирної акції в Стамбулі
Учасниці акції з України та посоол України в Туреччині Наріман Джелял
Під час мирної акції в Стамбулі
Чому Туреччина
Організацією всіх цих заходів з турецької сторони займалася відома активістка, заступниця голови Українського культурного товариства (м. Стамбул) та засновниця групи «Istanbulprotest Odakule» Алія Усенова. Вона отримувала дозволи на проведення акцій, листувалась із українськими дипломатичними установами.
Мирні акції в Туреччині на підтримку України вона організовує з 2-го дня повномасштабного вторгнення. Спершу виходили на них щодня, згодом — 5 разів на тиждень, а зараз їх організовують до певних дат або на прохання родичів.
Багато людей, про яких згадували на цих мітингах, вдалось повернути.
«Туреччина — країна, яка спілкується з ворогом України, долучається до обмінів військовополоненими, репатріації тіл загиблих та намагається дістатись до місць утримання наших захисників», — ділиться вона.
