(Не)доступний простір. Яким бачать Луцьк ветерани, що втратили зір чи кінцівки

Ці питання обговорювали на дискусійній панелі про досягнення й шляхи побудови безбар’єрного середовища представники місцевого бізнесу і громади у вівторок, 3 грудня.

Ветерани розповіли, з якими проблемами стикаються у повсякденному житті ті, хто втратив зір або кінцівки.

Ми занотували головні проблемні питання.

Банкомати і банки

Банкомати не облаштовані для людей з інвалідністю. Потрібна система оповіщення, щоб незряча людина могла елементарно зняти кошти з картки. 

В деяких банках незрячим людям відмовляють у послугах, до прикладу, коли треба прочитати договір.

Неробочі метрономи

Метрономи — звукові пристрої, які допомагають незрячим людям орієнтуватись в місцевому просторі. 

Зазвичай встановлюються на комунальних установах, державних приміщеннях, органах місцевого самоврядування, закладах тощо. 

У більшості випадків ці прилади не працюють, зауважив один з ветеранів, який має проблеми із зором. 

Громадський транспорт

Людині з порушенням зору важко дістатися до певної точки у місті, коли немає зовнішньої озвучки напрямку руку, а внутрішня є лише в тролейбусах. 

На думку ветеранів, аби транспорт був доступний, на вулиці має озвучуватись напрямок руху і куди їде той чи інший транспорт. 

Особливо це стосується темної пори доби. 

Слизька підлога у лікарнях

Один з ветеранів поділився, що насправді першим бар’єром для військових є слизька підлога майже у всіх лікарнях. Особливо, коли там укладена глянцева плитка на сходах, де людині на милицях рухатись — виклик.

Байдужість людей

Ветеран війни Євген Сивопляс організував у Луцьку кілька соціальних експериментів і акцій. Зокрема, закликав людей не відвертати погляд від ветеранів, підтримувати зоровий контакт і класти руку на серце. 

«Люди не хочуть дивитись на  ветеранів з пораненнями або відсутністю кінцівок, відвертають погляд. Ми не відчуваємо шани від людей, яких захищаємо. З тисячі людей може подякувати троє», — поділився він спостереженнями.

Пандуси

Якщо є пандус, то це не означає, що люди на колісних кріслах можуть з легкістю пересуватись, зауважили присутні.

Кут нахилу пандуса має бути 3—5 градусів, щоб людина могла зручно заїхати.  Якщо кут набагато більший, то цей пандус може нести небезпеку для життя. 

Високі бордюри

Перед пішохідними переходами бордюри мають бути пониженими. Інакше людина на колісному кріслі не встигне вчасно перейти дорогу.

Один з ветеранів провів експеримент: на переході в центрі Луцька чоловікам на колісних кріслах знадобилось 2 хвилини, щоб перетнути дорогу. Це більше ніж тривалість зеленого сигналу світлофора.

Як має бути облаштований інклюзивний простір

Щоб міський простір був доступний, необхідно, щоб усі будівлі відповідали чинним нормам, наголошує доцентка кафедри будівництва та цивільної інженерії ЛНТУ Інна Парфентьєва. 

Наприклад:

• біля будівель мають бути пандуси (крім приватних будинків);

• понижені бордюри біля пішохідних переходів;

• біля пандусів, місць паркування автотранспорту, дверей, сходів, поручнів, санвузлів, ліфтів, коридорів мають бути елементи з тактильними смугами яскравого кольору; 

• у санвузлах та певних приміщеннях має бути кнопка виклику, а для людей з вадами зору потрібні написи шрифтом Брайля ;

• місця паркування для людей з інвалідністю повинні бути облаштовані відповідно до чинних будівельних норм. 

«Зараз тривають дослідження міста, щоб зрозуміти які будівлі, зокрема й лікарні, обладнані на доступність для людей з інвалідністю», — резюмувала науковиця.