Чи доступний Луцьк для людей з інвалідністю

Один із наслідків війни, крім смертей і знищення інфраструктури, — руйнування людських доль і тіл. Наразі в Україні ще немає офіційної статистики, скільки цивільних та військових втратили кінцівки чи отримали інвалідність, утім їхня кількість буде рости. Тож міста мають змінюватися і ставати комфортними для всіх мешканців.

Ми поговорили про доступність міста з бійцями з інвалідністю, які проходять у Луцьку лікування та реабілітацію. І ось що вони сказали.

Євген Сивопляс, 39 років, чернігівець. Втратив частину ноги в Авдіївці та пересувається на колісному кріслі.

«Лікарні у Луцьку не адаптовані для людей з інвалідністю. Скрізь глянцева слизька плитка. Особливо дуже слизько, коли її помиють. Мабуть, немає такої людини на милицях, яка б на ній не впала. Ще в лікарнях слабке освітлення. Коли сутеніє, то не поспішають вмикати світло. Поза межами лікарні, там, де є бруківка, то важкувато ходити на милицях. Двері в більшості закладів з пневматичним притягувачем. Через це людині на милицях дуже тяжко їх відчинити.

У вбиральнях дуже гучні сушарки для рук, тому людина з підвищеною тривожністю може перелякатися. В супермаркетах відсутня допомога від персоналу і покупців. Щодо пандусів, то я ними не користуюся. Вони для мене є небезпечними, вони під нахилом і теж часто слизькі для моїх милиць. Я намагаюся користуватися сходами».

Руслан Жовтанський, 45 років, волинянин, командир взводу ОШБ «Лють» полку «Луганськ-1». У вересні 2023-го втратив частину ноги біля Курдюмівки на Донеччині.

«Я пересуваюся на колісному кріслі. За зручністю оцінюю Луцьк на тверду 3+. Я би збільшив кількість пандусів, особливо біля банківських відділень та аптек, бо далеко не скрізь вони є. У райдержадміністрації є пандус, а от як дістатися в Луцьку міську раду, туди нагору? Це нереально взагалі», — розповів Руслан.

Дмитро, 27 років, отримав поранення в Донецькій області в лютому 2024 року. Родом із Одещини.

«Я пересуваюся на колісному кріслі, а якщо не можу кудись потрапити, то встаю і на одній нозі скачу. В Луцьку я був у кінотеатрі на концерті, там є пандуси, ліфти, підйомники. Був на вулиці Лесі Українки, там теж є підйомники. Мені сподобався в плані доступності Луцьк. Пандуси, звісно, є не скрізь, але я заходив лише туди, де вони є. Де не можна зайти, я не їздив».