Захисник Павло Літвін повернувся додому після 50 місяців російського полону

Чоловік народився в селі Гірка Полонка. Після закінчення школи навчався у Військово-морському ліцеї в Одесі, а згодом вступив до Одеської військової академії. У 2020 році його призначили командиром у військовій частині А1965.

Із початком повномасштабного вторгнення отримав наказ вирушити на допомогу обороні Маріуполя. У квітні 2022 року під час оборони міста він потрапив у російський полон.

Павло перебував у неволі 50 місяців. За цей час його утримували, зокрема, у Таганрозі, Оленівці та колоніях Мордовії.

26 червня 2026 року він повернувся в Україну. Приїзд до Луцька назвав другою великою позитивною емоцією після звільнення. Першою, за його словами, була зустріч у день обміну на Чернігівщині.

Окремо розповів про стенд із фотографіями військовополонених і зниклих безвісти «Живемо з надією. Пам’ятаємо. Чекаємо», що на Театральній площі. Чоловік побачив його одразу після повернення. Сестра Олена надіслала відео цього стенду, коли він уже був в Україні. Павло розповів, що саме тоді вперше після звільнення заплакав від радості.

Востаннє в Луцьку захисник був у травні 2021 року. Під час полону часто уявляв, як прогулюється вулицями міста та відвідує улюблені місця. Вірив, що зможе зробити це знову. Тепер, каже, ця уявна прогулянка стала реальністю.

Павло зазначив, що за час його відсутності Луцьк змінився, однак відчуття тиші, спокою та домашньої атмосфери для нього залишилося.

«Для мене повернення на Волинь, у Луцьк та рідну Гірку Полонку — це асоціація з моїм минулим, моїм дитинством. Це найтепліші спогади», — каже він.

Під час зустрічі захисник також прочитав вірш, який написав у 2023 році в полоні. Він склав його в один із важких моментів, щоб підтримати себе та знайти сили продовжувати чекати на повернення додому.

Павло приймав вітання, квіти та слова підтримки від людей, які прийшли його зустріти. Окрему увагу він приділив родинам військовополонених і зниклих безвісти, які досі чекають на своїх рідних або хоча б на звістку про них.

Люди приносили іменні прапори з портретами й іменами військових, сподіваючись, що когось вдасться впізнати.

Воїна на Театральному майдані зустрічали його сестра Олена та брат Микола. Брат розповів, що протягом 50 місяців очікування йому допомагала триматися віра в те, що Павло повернеться і сім’я знову буде разом.

Після зустрічі в Луцьку захисник вирушив до рідної Гіркої Полонки.