Медицина, війна і література. Тези з розмови з Андрієм Сем’янківим у Луцьку

Зустріч із письменником відбулася 22 лютого в межах всеукраїнського туру, організованого видавництвом «Віхола» та книгарнею Readeat у Музеї сучасного мистецтва Корсаків.

Занотували тези із широкої розмови про літературу, війну, адаптацію до цивільного життя, медицину, технології та людську підтримку.

Хто такий Андрій Семʼянків

Андрій Сем’янків — 43-річний український лікар-анестезіолог з понад 14-річним досвідом роботи, кандидат медичних наук, був учасником міжнародних клінічних досліджень, навчав цивільних і військових медиків. Мав лікарську практику за кордоном, де й почав вести блог про медицину та розвінчувати лікарські стереотипи.

Відтоді Андрій пояснив десяткам (якщо не сотням) тисяч людей, що пацієнт має право знати, чим і чому його лікують, що лікарі — теж люди, які можуть помилятися, медицина — це не таємниці для обраних, а чіткі наукові знання, і що кожен мусить брати на себе відповідальність за власне здоров’я й лікування. Псевдонім Med Goblin створив для збереження анонімності блогу та продовжив його використовувати у кар’єрі письменника.

У 2021 році став автором науково-популярного бестселлера «Медицина доказова і не дуже», а у 2022 видав медичний трилер «Танці з кістками», який став Книгою року BBC в 2022 році. Також 2024 року вийшла його третя книга — збірка поезії «Тонка коричнева лінія» про життя та війну, іронічні насмішки із самого себе й пошуків сенсу.

Після вторгнення 24 лютого 2022 року вступив добровольцем до лав Збройних сил України як військовий лікар. Його робота була пов’язана з організацією медичної допомоги в польових умовах, зокрема зі створенням і функціонуванням стабілізаційних медичних пунктів у військових підрозділах.

Служив командиром медичної роти Першого окремого медичного батальйону. У 2025 році нагороджений відзнакою Президента України «Національна легенда України».

Про військову медицину та нагороди

Військова медицина сьогодні надзвичайно залежить від швидких технологічних змін характеру бойових дій. Використання безпілотних систем, швидка евакуація поранених та координація медичних команд стають частиною сучасної військової логістики. При цьому порятунок одного важко пораненого може потребувати значних ресурсів: від медикаментів і розхідників до транспортування та роботи кількох спеціалістів.

«Гроші — це найбільший виклик нашого війська, тому що медична допомога дуже реструктуризує. Порятунок однієї людини з тяжкими пораненнями — це сотні, тисячі гривень просто на розхідники, на амортизацію апаратури, на ліки, транспорт, кількість обладнання, яке знищується під час операції, щоб вивести пораненого», — зазначив ветеран.

Окремо автор говорив про ставлення до нагород і відзнак. Він не розглядає їх як особисту заслугу чи «винагороду за службу», а швидше як наслідок збігу обставин.

Людина не має кармічного права на визнання чи щастя — іноді вона просто опиняється в правильному місці в правильний час.

Андрій Сем’янків.

За словами Сем’янківа, він знає багато військових і медиків, які зробили значно більше, але залишилися без публічного визнання.

Про війну і цивільно-військову прірву

«На жаль, мені здається, що прірва, яка виникає не те що між військовими і цивільними, а між військовими і світом, вона нічим не може бути подолана», — вважає Сем’янків.

Після війни повернення до цивільного життя часто стає складним психологічним процесом, який не можна вирішити лише матеріальними ресурсами чи організаційними програмами підтримки, поділився ветеран.

За його словами, досвід війни змінює спосіб мислення і соціальної взаємодії людини. Натомість суспільство не завжди здатне повністю зрозуміти внутрішній стан ветерана.

Військові можуть отримати допомогу передусім від військових. Соціум може лише створити умови, щоб вони могли спілкуватися між собою і мати інфраструктуру психологічної підтримки.

Сем’янків пояснив адаптацію військових через образну метафору: цивільне середовище часто нагадує іншу систему координат, у якій людина, яка повернулася з фронту, може відчувати емоційну ізоляцію.

Тож підтримка найбільш ефективна всередині спільнот зі схожим досвідом, де люди можуть говорити відкрито і без страху бути незрозумілими.

Про людський контакт у медицині

Штучний інтелект може бути корисним інструментом, аби допомогти на етапі первинного скринінгу, але не замінить людську присутність у лікуванні, вважає медик.

Мова йде про комплексне розуміння людини як живої істоти, присутність при лікуванні, розмову, тактильний контакт та психологічну підтримку пацієнта.

Автор навіть припустив, що в майбутньому можуть з’явитися ролі, де людина без медичної освіти виконуватиме функцію емоційної підтримки пацієнта — буде поруч, триматиме за руку і створюватиме відчуття безпеки.

Про знання, які потрібні цивільним

Кожна людина повинна володіти мінімальними навичками першої домедичної допомоги, зокрема вміти зупинити кровотечу за допомогою, наприклад, турнікета.

«Турнікет — це те, що реально можна покласти в кишеню чи сумку і носити з собою. Якщо говорити максимально прагматично, усе інше має сенс лише тоді, коли не втрачається час на допомогу», — каже медик.

Він наголосив, що в стресовій ситуації людина часто діє інстинктивно, тому базові навички першої допомоги можуть відігравати вирішальну роль у збереженні життя.

Про медичний трилер «Танці з кістками»

Роман розповідає про лікаря-патологоанатома, який опиняється у складних моральних і професійних обставинах. Через історію персонажа автор намагався показати внутрішні конфлікти медичного працівника, професійне вигорання, етичні дилеми та вплив системи на людину.

Семʼянків підкреслив, що не ставив за мету створити історію про медичну жорстокість чи «чорну трансплантологію». У творі свідомо не деталізувалися кримінальні або шокуючі аспекти медицини, оскільки основний акцент зроблений на психології головного героя.

Книга — це передусім дослідження внутрішнього світу лікаря, а не спроба шокувати читача медичними деталями.

Поетичний дебют

У 2024 році друком вийшла перша поетична збірка автора «Тонка коричнева лінія» Вірші автор почав писати ще в студентські роки. Свою творчість зберігав на старій «нокіа» в смсках. Згодом продав телефон незнайомцю і так втратив усі напрацювання. Після цього припинив писати, але повернувся до поезії під час служби.

«Я просто періодично писав вірші. І виявилось, що багато кому вони подобалися, потім їх стало дуже багато, близько сотні. І мені хтось сказав: „Давайте збірку“. Я подумав: „Можна їх зібрати в одному місці, бо це закінчиться як минулого разу з телефоном“», — поділився він.

Багато віршів народжувалися як реакція на події війни, служби або повсякденного життя. Автор пояснював, що часто писав коротко, фіксуючи думку чи емоцію у момент її виникнення.

На його думку, сучасна військова література дедалі більше рухається до «літератури щирості», коли зміст концентрується в невеликій кількості слів, але передає сильне емоційне повідомлення.

Текст і фото — Софія Вербицька.