Клуб «Місто читає» обговорить книгу Софії Яблонської «З країни рижу та опію»

У середу, 17 грудня, резиденти клубу «Місто читає» обговорювали фентезійний роман Террі Пратчетта «Правда». Щоправда, як виявилось, цього разу мало хто прочитав весь твір, та це не завадило прийти на зустріч.

«Книжковий клуб „Місто читає“ став справжньою та дружньою спільнотою. У цьому я переконалась, коли десь на 20-тій хвилині безнадійних спроб почати дискусію навколо сюжету виявилось, що майже ніхто не дочитав книгу й до половини. Але вони все одно прийшли! Щоб послухати інших і просто провести разом час.

Тому тут тільки трохи про книжки, а більше про людей. Террі Пратчетта після цього, напевно, рекомендувати нікому не буду, а от приходити на клуб — дуже-дуже» — зазначає журналістка misto.media Іванна Реброва, яка була модераторкою.

Грудневу зустріч вирішили зробити святковою. Книголюби одягнули новорічні атрибути та в межах ініціативи «Таємний Санта» обмінювались подарунками — улюбленими виданнями.

Подивитися фото з книжкового клубу можна за посиланням.

Учасники вже визначили, що читатимуть і обговорюватимуть наступного разу.

На голосування їм запропонували три твори:

• «З країни рижу та опію» Софії Яблонської;

• «Часосховище» Ґеоргі Ґосподінова;

• «Не закохуйся, Єво!» Альони Рязанцевої.

Більшістю голосів спільнота обрала для дискусій книгу Софії Яблонської «З країни рижу та опію».

Коли: 21 січня, 18:00.

Місце повідомлять згодом у телеграм-каналі клубу.

Щоб долучитись до події, потрібно зареєструватися.

Про що книга

Книга «З країни рижу та опію» — це подорожній щоденник Софії Яблонської про Китай 1930-х років, побачений очима європейки, яка опинилася всередині чужої культури без посередників і прикрас. Авторка описує повсякденне життя, звичаї, вірування й соціальні контрасти країни, не ідеалізуючи реальність.

У тексті є складні й темні епізоди — зокрема досвід опіумної залежності та сцени насильства, свідком яких вона стала, — що формують чесний і подекуди жорсткий портрет епохи.

Окремою лінією книги є спроби авторки фіксувати побачене за допомогою камери. Вона пише про недовіру місцевих до фотографування, постійні перешкоди в роботі та необхідність шукати обхідні шляхи, щоб знімати людей і місто.