«Теніс — це шахи в русі»

Щонайменше сотню років тому на Волині вже були корти. Спорядження, типова біла форма та покриття для гри у теніс були іншими, але цей вид активності не новий для міської культури.

Дослідниця Тетяна Яцечко-Блаженко пише, що у різних спогадах про Луцьк міжвоєнного періоду згадується, що корти були на території замку Любарта, на пляжі біля річки Стиру та в районі Урядової колонії (комплекс розташовувався в районі сучасних вулиць Шопена та На Таборищі).

Нині місто, попри війну, набуває своєї власної тенісної історії: є вихованці, значно покращилася інфраструктура, а отже — існує і попит самих волинян грати на кортах. Одним із драйверів цього руху став Юрій Труш — тренер, який переїхав до Луцька з Івано-Франківська у 2012 році і залишився тут.

Ви читаєте цю історію про баланс, дисципліну та яке місто, коли дивишся на нього із водного плеса, у межах спортивно-урбаністичного проєкту «Місто, рухайся!». Ми хочемо показати Луцьк і рух у ньому крізь оптику різних досвідів.

Проєкт реалізує онлайн-журнал misto.media за сприяння Департаменту молоді та спорту Луцької міської ради та платформи «Алгоритм дій» у межах програми Urban Vision Lutsk.

Генеральний партнер — Continuum Development. Партнери: мережа Happy Bakery, мережа супермаркетів SPAR.

З води на корт

Юрій потрапив у теніс випадково, коли йому було 13 років. Для професійного заняття це вже запізнє знайомство, але воно окреслило майбутній фах. Згадує, як йшов із заняття з веслування повз Міське озеро в Івано-Франківську. Неподалік були дуже старі корти, які будували ще австрійці.

«Я йду, і так темно навколо. І лише падає світло з ліхтарів на корти. Бачу, грають любителі в теніс. Я став біля паркану, дивлюся. А вони мені кажуть: „Та йди до нас“. Ракетку всунули. Ну так пішло, пішло, пішло…», — розповідає про той вечір тренер.

Каже, що це був якийсь збіг обставин, атмосфери і навіть того ж світла, яке падало на корт так, що цей вид спорту полонив тоді ще юнака.

«Це світло, ці ракетки, це якась елегантність. Така атмосфера чарівності, казки. Атмосфера того, що спорт може поєднувати інтелектуальність і вишуканість, розум, спритність і силу», — розмірковує чоловік.

Тренувався під керівництвом Ігоря Піліпчука, члена союзної збірної. А потім пішов до армії, закінчив навчання у коледжі і з 1995 року сам став тренувати дітей.

З гір на рівнину

До Луцька Юрій із сімʼєю переїхав у 2012 році після участі у місцевому турнірі. Йому запропонували тут пожити та працювати. А оскільки в місті не було якоїсь усталеної тенісної історії, то можливість її написати підкупила.

На ті роки у Юрія займалися вже члени збірної команди України, які після змагань вирішили поїхати на навчання в США, бо мали достатній рівень гри для американських вузів. 

«Для мене це було несподівано. Треба було якось перевантажитися, тому вирішив приїхати у Луцьк. В „Адреналіні“ вже були три криті корти — це найкращі на той момент умови на заході України. Моїй доньці було лише 5 років, тому вирішили, що спробуємо тут пожити рік–другий. Затрималися», — згадує Труш.

Луцьк був незвичним для чоловіка з гір. Інший клімат, інша архітектура. Центральний проспект Волі нагадував зменшену версію Хрещатика і дуже відрізнявся від Івано-Франківська.

Тренер почав організовувати перші змагання, навчати дітей. Згадує, що для іменитої української тенісистки Марти Костюк саме Луцьк став памʼятним містом. У 12 років вона тут виграла свій перший серйозний чемпіонат.

Стратегія і сила

У теніс приходять з 6–7 років, а часом навіть раніше. Для дітей підбирають менші ракетки та мʼячі, відпрацьовують правильні патерни руху, подачі, техніку.

У дискусії «талант чи працелюбність» тренер обирає друге. Обдарованим дітям спочатку все дається легко, але коли приходить час рутинної роботи — багато хто здається. Тому тренерський підхід вимагає тонкої психології. Перед змаганнями до кожного потрібен свій ключ: когось треба «накрутити», а когось — заспокоїти. Тренер стає частиною родини, і цей процес нагадує трикутник «гравець — батьки — тренер», де всі мають рухатися до спільної мети.

Коли у тенісі завчені на автоматизмі рухи, починається друга складова гри — інтелектуальна.

«Теніс порівнюють із шахами. Тому що в долі секунди ти маєш ухвалити рішення, і у тебе є багато варіантів рішень. Але з них існує єдине правильне, яке допоможе тобі виграти це очко. Гравець сам ухвалює рішення так само, як і в шахах», — пояснює тренер.

Специфіка тенісу в тому, що тут немає регулярних чемпіонатів. Можна грати хоч щотижня турнір, якщо є на це сили та фінанси. А маючи хороший рейтинг, з підліткового віку деякі гравці виступають у комерційних змаганнях, заробляючи кошти.

На професійному рівні гравці витримують неймовірний тиск. Матчі можуть тривати по п’ять годин під палючим сонцем, і весь цей час спортсмен зобов’язаний тримати абсолютну концентрацію. Саме ця психологічна та фізична виснажливість робить теніс елітним видом спорту.

Теніс — недешеве задоволення. Головна стаття витрат — оренда кортів, особливо у зимовий період. Професійний гравець має тренуватися 3-4 години щодня. Відпусток у класичному розумінні тут теж немає: відпочинок упродовж року вимірюється кількома днями між складними турнірами.

Де у Луцьку можна вчитися тенісу

За останні роки тенісна інфраструктура Луцька та суміжних громад помітно розрослася. Якщо відчули бажання взяти до рук ракетку, ось кілька локацій, де це можна зробити:

• Тенісна академія у Зміїнці. Нова потужна локація поблизу Луцька, де вже працюють сучасні криті корти. База продовжує розвиватися — детальніше про те, що саме там планують облаштувати, ми розповідали раніше.

• СК «Адреналін Сіті». Спортивна база, де працює Юрій Труш. Тут доступні майданчики як для індивідуальних, так і для групових занять.

• Спорткомплекс «Олімпія» — простір у спальному районі, де є також кілька кортів.

• Комплекс «Драйв». Корти розташовані в районі Кічкарівки.

• Окрім цього, є корти на Карпенка-Карого. Будується комплекс поруч із ТЦ «Баобаб» у Рованцях.

Юрій Труш радить не вагатися і хоча б раз вийти на корт. З його досвіду частина людей сприймає цю активність як спосіб розрядитися. Інші налаштовані серйозно. Але більшість із тих, хто наважується на перше тренування, закохується у цю гру назавжди.