До життя, як до мистецтва. Іванка Морем та її любов до вінтажу

У кімнаті, вікна якої дивляться у небо, грає вініловий програвач. Затишно скрипить платівка, співає Едіт Піаф.

— Придбала цей вініл за 40 гривень на OLX, — ділиться Іванка Морем, господиня дому, де все до найдрібніших деталей — у вінтажному стилі.

Іванка — художниця, лялькарка, майстриня хендмейд-сумок з килимовою вишивкою, написала та проілюструвала дві свої книги — дитячу казку та збірку поезії.

Вінтаж — ще одна творча пристрасть дівчини. У її шафі поміж сучасних трендових речей «живуть» сукні з минулих епох, зі спідницями додолу, мереживом, рукавами-буфами і довгими рядками перламутрових ґудзиків.

Вінтаж — це стилізований напрямок в одязі та інтер’єрі, який використовує впізнавані предмети іншої епохи. Він не відсилає до якогось конкретного історичного періоду або художнього напрямку минулого, а використовує суміш різноманітних стилів. Тому сформулювати правила вінтажної естетики неможливо — це чиста творчість комбінування речей минулого, полювання за родзинками на вернісажах і барахолках, поєднання із сучасною технікою «під вінтаж».

Вінтаж має багато переваг: екологічне ставлення до речей, переважно натуральні матеріали, заощадження коштів, а головне — естетична родзинка в гардеробі та інтер’єрі. Річ з минулого вирізняється посеред предметного повсякдення, до якого звикло око, ностальгійний «привіт» з минулого.

Дім, де живе давнина

В Іванчин дім потрапляєш ніби через машину часу: ротангова ширма на бамбуковому каркасі, віденські стільці з бабусиної хати, плетена гачком скатертина, сумочки з фермуаром, вази, вінтажні ножиці у формі журавля з довгим дзьобом… Жодної випадкової деталі. Навіть меблі дівчина замовляла у столярів, аби склався вінтажний «пазл».

Посеред майстерні стоїть червона швейна машинка марки Toyota, стилізована під ретро. Поряд на стіні — дзеркало в гіпсовій рамі з позолотою.

— У нас вдома ніколи не було гарних речей: ні посуду, ні декору. Ця рама — єдина красива річ, що мені від бабці дісталась. У рамі була вицвіла репродукція Мадонни. Картина стояла поміж решти речей, які мали йти на смітник. Щаслива, що не викинула її. Замість тієї репродукції дуже круто розмістилося дзеркало. Це моя най-найперша красива вінтажна річ, — ділиться дівчина.

Іванка розуміє, що все може бути простим: стілець, ніж, виделка добре справляться зі своїм призначенням і без естетичних викрутасів. Але для художниці це нудно. Іванка щоразу насолоджується, коли пригощає гостей з красивих тарілок, які мають історію або зроблені улюбленим майстром.

Навіть у гаражі у дівчини стоїть вінтажний «коник» — сірий Volkswagen Beetle . Цей бренд мінімально змінював дизайн авто з 1938 року, залишивши до сьогодні заокруглені форми і ретро-силует.

— У старому Volkswagen Beetle був тримач для вазочки на одну квітку. Про що це говорить? Про ставлення до життя, як до мистецтва, навіть в таких буденних проявах. Цього зараз дуже не вистачає. Мені не до душі тотальне спрощення побутової естетики, — каже художниця.

На секонд з бабусею

У перші магазини секонд-хенду, які з’явилися у Луцьку, Іванку привела бабуся. Разом вони купували незвичайні іграшки, «полювали» за цікавими речами. Траплялися нові, майже не вживані аксесуари, посуд.

Тоді Іванка замислилась: ці речі хтось ретельно зберігав, але так і не встиг використати. Новим власникам спадок виявився непотрібним. Дівчина для себе вирішила, що не буде перетворювати на декорацію улюблені речі, не ставитиме на полицю «для краси», а дасть їм роботу.

Тому художниця готує лимонний кекс у вінтажній формі для випікання, кладе його в тарілку давніми срібними щипцями для десертів і їсть з антикварного острівного сервізу.

У мене все в роботі, все в русі, бо я знаю, що оці всі речі не будуть мати такого наповненого змісту, якщо я буду просто на них дивитися. Поки я господиня цих речей — вони важливі для мене. Для когось іншого вони втратять сенс і стануть обтяжливим непотребом.

Художниця згадує старий сервант, який був темною плямою в прохідній кімнаті її дому. У ньому зберігали посуд з радянських фабрик. Ним ніхто не користувався навіть на свята — берегли. Іванці ця шафа для посуду не подобалась, як і її начиння. Сервант дівчина продала, коли вийшла заміж, бо хотіла переробити кімнату на свій смак і додати в неї світла.

— Зараз з-за кордону привозять скільки вінтажних речей. Це ж це була чиясь власність: ці красиві дзеркала, різний декор, посуд. Все, що нині перепродують, — це хтось любив і плекав. Звідки його стільки береться? Напевно, онуки-правнуки тих людей, котрі ці речі отак біля серця тримали, — просто занесли увесь їхній крам в комісійні магазини за копійки. У нас його продають уже втридорога комусь чужому… Я вирішила, що все, що мені красиве і має практичну функцію, — буде у використанні. Особливо посуд.

Старовина в нових речах

— Якщо ми говоримо про справжній вінтаж, а не його імітацію — це, як правило, вживана річ. Але я про це не думаю, коли її купую. Чи так є насправді, чи це лише моя вигадка, але я відчуваю енергетику речей. Іноді в старих приміщеннях, музеях чи антикварних крамницях мені буває некомфортно. А буває навпаки — від певної речі ніби промені сходять, — розповідає Іванка.

Іванці подобається естетика минулих епох за її зовнішню ностальгійність. Однак не всі ці предмети були чиїмись. Багато сучасних брендів одягу та декору звертаються до колишньої моди за ідеями, цитують форми та силуети, які колись були популярними.

До «гри в історію» полюбляють вдаватися IKEA, NEXT, Zara, іноді Jysk та улюблена Іванчина Laura Ashley.

— Навіть миска, у якій я просто тісто на млинці калапуцяю, — і та мені класна, а не абиякий тазик. Це дивовижно, але я помітила, що красиві речі породжують бажання створювати щось красиве, або зробити щось добре. Коли у мене з’явився вінтажний простір на горищі, до створення ляльок додалися сумки з килимовою вишивкою. Кімната справді додала місця та натхнення для нових творчих ідей. Можливо, це віяння культури минулого — доброї і неквапливої, — розмірковує Іванка.

«Люди ускладнюють життя і спрощують одяг»

На думку художниці, сучасна культура споживання пропонує спрощені за формою і функціоналом речі через значне прискорення темпу життя — неможливо бігти в справах цілий день в сукні додолу, на підборах і з маленькою сумочкою на застібці-фермуарі . Життєвий конвеєр адаптував наш гардероб і дім до темпу: одяг оверсайз, однаковий для всіх статей і вікових категорій, ергономічні форми побутової техніки, мінімалістичні меблі…

— У наш час люди ускладнюють життя і спрощують одяг. Колись, навпаки, вбрання було складним — увага до деталей, крою силуетів, матеріалів. Ціла філософія костюму. Мені було б цікаво дізнатися, який сенс вкладали модельєри минулого в костюми тієї чи іншої епохи: чому підкреслювали талію, або занижували її, відкривали плечі і декольте, або ховали їх. Сучасна цивілізація уніфікувала одяг: накинув — побіг. Але це ж так класно іноді не бігти кудись, вдягнути ту довжелезну сукню і зрозуміти, що не така вже вона і незручна. В цих платтях та спідницях я почуваюся максимально комфортно, — каже модниця.

Вінтажна панночка в сучасному місті

Ще школяркою Іванка мріяла про одяг, щоб не як у всіх. Відчувала, наче не просто одяг не до душі, а не в своєму тілі знаходилась. На той час ніде було взяти бажаного ексклюзиву. Тепер Іванці є де розгулятися: вінтажні речі або «під вінтаж» можна відшукати в інтернет-магазинах, на секонді і навіть на китайському аліекспрес. Багато суконь у вінтажному стилі дівчина пошила на замовлення. Її романтичні образи привертають увагу перехожих.

— У нашому місті небагато вінтажу, тому мій одяг і аксесуари роздивляються люди на вулиці. Я можу просто прийти на базар з плетеним кошиком замість торби чи пакету і вже цим привертати до себе погляди. Хтось дивиться і посміхається — я це бачу. Мене це не гнітить, навпаки, — беру від уваги енергію. Помічаю, як перешіптуються жінки, хтось просто роздивляється, хтось може зробити комплімент, а хтось посміятися. Для мене кожна реакція — це енергетичне наповнення, — розказує Іванка.

Дівчину справді хочеться роздивлятися: на ній довга лляна сукня пшеничного кольору з рукавами-буфами і паском, зав’язаним на бант. Котонова нижня спідниця, оздоблена широким натуральним мереживом, кокетливо визирає з-під сукні. Перламутрові ґудзики перегукуються із таким же перстнем і сережками з перлин. Розпущене волосся делікатно прибране вінтажним бантом на потилиці. У цьому образі дівчина трохи нагадує Алісу з казки Льюїса Керрола.

— Найважче до вінтажного одягу знайти відповідне взуття. Не можу поєднувати вінтажну сукню з кросівками чи сучасними туфлями — це дуже дисонуючий момент для мене. Так само не люблю носити вишиванку з джинсами. Змішування стилів — не моя історія. Класичні балетки з відкритою п’яткою під ці сукні замовляла на аліекспрес. Несподівано гарної якості виявились, тому дуже тішусь знахідці, — ділиться Іванка.

Вінтажне горище

— Коли у мене з’явилася кімната на мансарді, вінтаж перейшов з шаф в інтер’єр. Тут було звичайне чорне горище з банками і простирадлами, як в усіх хатах. Ми з чоловіком поміняли в ньому покрівлю і поставили нові вікна, і врешті виникла нова кімната, про яку я давно мріяла. Мені треба простір, де я зможу виріб фотографувати в будь-якому кутку — і це буде гарно.

Іванка багато років працює в маленькій майстерні на горищі, яку вона називає «хатка». Раніше тут було темно, багато дрібних деталей. Сьогодні вінтажна кімната нагадує чисте полотно, на яке художник наносить фарби. В приміщенні білі стіни, велике панорамне вікно і дерев’яна підлога — класика, яку господиня доповнила вінтажними деталями.

Іванка показує бамбукову ширму арочної форми, оздоблену ротангом.

— Знайшла її на OLX в Україні. До трикутного вікна не пасувала жодна фіранка, а прикрити його було треба. Ширма була єдиним виходом. Я сиділа на OLX півроку. Знайшла цю ширму за 4500 гривень. Дорого. Показала чоловікові — вирішили, що не виглядає вона на ці гроші. Стали торгуватися з продавцем — підняв ціну до 6800. Засмутилась дуже. Лягала спати з думкою про ширму і прокидалась — вона перед очима… І ось вона — моя. Щаслива, що таки придбала.

Схожа історія трапилася зі старим буфетом, який Іванка побачила просто неба в гаражному кооперативі. Тут мав майстерню художник по дереву. Дівчина саме везла йому бабусині стільці на реставрацію. Буфет продавав сусід майстра, до мистецтва не причетний.

— Буфет був пошкоджений в багатьох місцях, повідбивалися різьблені деталі, і річ просто мокла під дощем, як непотріб. Я цікавилася, чий він, хотіла придбати. Власник зголосився продати його за 4000 гривень. Наступного дня підняв ціну втричі. На той момент ми були обмежені у фінансах через ремонт вдома, тому від непередбачуваної витрати відмовились. Так і не продав. Думаю, той буфет просто згнив під дощем. Шкода. Річ була класна. Людина може забути свою історію, а річ її збереже, — розказує Іванка.

Старий буфет точно «подружився» б з двома приліжковими тумбами у домі художниці. Меблі зроблені з масиву старого дерева, бокаті і важкі, на заокруглених ніжках і з металевою патинованою фурнітурою на двох шухлядах. Тумби Іванці подарував чоловік Роман — зробив дружині сюрприз, від якого кохана розплакалася.

«Море краму»

Художниця мріє потрапити на полювання за вінтажними речами у Нідерланди. Хоче побачити на власні очі усі крамнички, вернісажі і блошині ринки, звідки везуть в Україну її улюблений крам.

Іванка каже, що ціни на імпортну старовину часто захмарні, тоді як у Європі ці предмети часто продаються за копійки.

Художниця хоче відкрити магазин з вінтажним декором, де можна буде слухати вініли і пити добру каву. Разом з чоловіком вони нафантазували ретро-інтер’єр своєї крамниці і вітрину в стилі 20-х років минулого століття, шукали друкарську машинку для атмосфери, вінтажний касовий апарат, з тих, що схожі на фортецю. Поки що вона продає свої старовинні знахідки в Instagram-магазині «Море краму».

Що каже експерт

Коли зародилась і чим зумовлена хвиля зацікавленості вінтажною естетикою, розповідає Зеновія Тканко, мистецтвознавиця, професорка кафедри дизайну костюма Львівської національної академії мистецтв та членкиня Спілки дизайнерів України.

Вона переконана, що циклічність моди є однією з найважливіших її закономірностей, яка тісно пов’язана з соціокультурними процесами і їх періодами. «Вінтаж відповідає глобальній екотендеції, яка є гостро актуальною і практично безальтернативною. В цьому контексті речі з минувшини є багаторазовими у використанні і сприяють формуванню цікавих індивідуальних образів. Купуючи вінтажну річ або дістаючи її з бабусиної скрині, ми захищаємося від повторів, модних матриць, з гарантією, що ніколи і ніде не з’явиться щось подібне». Зеновія Тканко, мистецтвознавиця.

Професорка пояснює, що поняття «вінтаж» у перекладі з французької означає «вдалий врожай або вино певного року». В моду увійшов на початку 1990-х і торкався передусім одягу і аксесуарів відомих Домів моди з колекцій певних «урожайних» років.

Вінтажем стали називати не просто старі речі, а лише ті, які є легко впізнаваними та типовими для певного часу, історичного періоду. Мистецтвознавиця вважає, що доречніше казати «вінтажний стиль», оскільки одягатися з голови до ніг у 60-ті або 40-ві роки або у речі одного дизайнера — моветон, карикатурний образ на певний стиль або образ.

«Вінтаж — сучасний погляд на найцікавіші, найкреативніші, маркерні речі минулого, яким не менше 25 років. Важливо вміти ці „старі“ речі поєднати і стилево вписати в сучасну моду. Бренди Ів Сен Лоран, Карден, Гуччі багаторічної давнини є предметом гордості будь-якого любителя вінтажу. Ще бажанішими стають французькі марки 1930-60-х, які вже не існують, як Лелонг, Мадлен Віонне. З існуючих — Скіапареллі, Шанель, Пуччі, Оскар дела Рента, Іссей Міяке тощо», — розказує науковиця.

Зацікавленість вінтажем почалася з європейських кінозірок та популярних артистів. На думку професорки, дотримуватися стилю вінтаж не складно. Достатньо мати аксесуар, типу сумочку «Келлі баг» від Гермес, кишеньковий годинник або жилетку стилю «денді» тощо.

В Україні реально придбати локальний кутюр. Таким стилетворчим елементом може стати аксесуар початку 20 століття — плетений шалик, оксамитові рукавички, коктейльні сумочки, кольє, браслети, пояси.

Шукайте, міксуйте і вінтажуйте. Створювати індивідуальний стиль, в якому поєднані старі і нові речі — особлива філософія і вона, як ніколи, сьогодні актуальна ще й з екологічних міркувань. Вартісними стають нерівний ручний шов, вишивка з часом наївним, малюнком, фактура матеріалів, їх колористика тощо, фактично все те, що виступаємо маркером певного історичного періоду.

Зеновія Тканко
мистецтвознавиця