Справа Ґонґадзе. Хроніка непокори та трагедії

Надворі 1999 рік. Молодій українській державі немає й десяти років.

У країні складна економічна ситуація через дефолт 1998 року. Не легша політично. Україна готується до третіх президентських виборів на осінь, а навесні в автокатастрофі за дивних обставин  гине лідер Народного Руху В’ячеслав Чорновіл.

Суперником тодішнього президента Леоніда Кучми у другому турі стає комуніст Петро Симоненко і програє. Кучма залишається при владі з 1994 року по 2005 рік.

Через рік після цих виборів, 2 листопада 2000 року, Україну ошелешує звістка: у Таращанському лісі  за 100 км від столиці у невеликій ямі знаходять тіло чоловіка. Обезголовлене.

Зникнення журналіста

Вже на той момент понад півтора місяця у розшуку перебуває Георгій Ґонґадзе, відомий журналіст, засновник першого в країні онлайн-видання «Українська правда».

16 вересня близько 22:20 він вийшов з будинку на бульварі Лесі Українки в Києві, аби піймати машину та поїхати додому. Після цього журналіста не бачили його колеги та друзі. Перестріли лише вороги, частина з яких через довгі роки опиниться на лаві підсудних.

Мирослава Ґонґадзе, дружина медійника, та його мати Леся домагалися доступу до тіла. Його намагалися ідентифікувати серед іншого й за осколками в тілі, прикрасами, поставою. Але офіційно про те, що тіло належить Ґонґадзе, Генпрокуратура визнала лише 3 вересня 2002 року. Через 9 років на Київщині знайшли і рештки черепа журналіста.

Як Георгій Ґонґадзе потрапив в українську журналістику

Георгій мав складне етнічне походження. Його мати, Леся, була українкою, родом зі Львова. Батько, Руслан, мав грузинські, французькі та німецькі корені. Тато мав активну політичну позицію.

У часи встановлення грузинської держави після розпаду Союзу тут склалася непроста ситуація у владі, фіксували ледь не квазідиктаторські повноваження першого президента Гамсахурдії. Георгій брав участь у політичній боротьбі.

У 1989 році він почав навчання у Львові, був студентом факультету міжнародних відносин. Разом з тим впродовж наступних років періодично брав участь у політичних протестах у Грузії, висвітлював події в Осетії та Абхазії, як журналіст створював документальні фільми. Зокрема про участь українців у грузинській війні. Тут він і отримав осколкові поранення, які зрештою допомогли у впізнанні його тіла.

У середині 90-их зі Львова зі своєю дружиною Мирославою переїхав до Києва. Тут вони, маючи маленьких дітей, працювали у медіа. Георгій почав висвітлювати політичне життя, створював програму «Вікна-Плюс». В одному зі сюжетів, який називався «Кучма-клан», Ґонґадзе показав, як тодішній президент привіз із Дніпра своїх людей на посади. Такі дії журналіст розцінював як узурпацію влади. Ранок наступного дня після виходу сюжету для журналіста почався із криків керівництва каналу: «Що ти наробив?»

Після цього всі програми Георгія до етеру переглядало керівництво. І з того часу в мене почався відлік напівсвободи, або, я би навіть сказала, цензури.

Мирослава Ґонґадзе

УП

Наприкінці 90-их років Ґонґандзе поїхав до США передавати лист від українських журналістів про утиски свободи слова. Інтернет у країні на той момент не був масовим і почитати за кордоном про події в Україні не було де. Отак і виникла у нього та Олени Притули, майбутньої редакторки УП, ідея заснувати УП на позичені, накопичені кошти.

В архіві УП збереглися перші тексти тієї епохи, зокрема і відкритий лист журналіста Генеральному прокурору України Михайлу Потебеньку, датований липнем 2000 року. У ньому Георгій вказував на тиск з боку міліції, допити його колег і навіть стеження. Він писав, що йому намагаються «пришити» участь у криміналі.

Невідомі мені особи супроводжують мене на автомобілі «Жигулі», державний номер 07 309 КВ, чекають біля дому та редакції.

Георгій Ґонґадзе, уривок з листа

Касетний скандал

Через 2,5 місяця після того, як у Таращі знайшли тіло, в стінах Верховної ради прозвучали «плівки Мельниченка», майора управління державної охорони. Їх оприлюднив Олександр Мороз, колишній голова Верховної Ради. З його слів, на плівках фігурували Кучма та помічники: голова адміністрації Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, голова СБУ Леонід Деркач.

У розмові обговорювали розправу над журналістом. Мельниченко стверджував, що самостійно заховав диктофон у диван кабінету Кучми.

А далі розпочалося затяжне розслідування справи. Акції протесту. Вимоги суспільства, а особливо колег та рідних журналіста дотиснути винних.

Офіційна версія вкаже: журналіста вбили за наказом тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.

Самого Кравченка допитати так і не встигли. 4 березня 2005 року його знайшли мертвим на своїй дачі в Конча-Заспі під Києвом. Офіційна версія — застрелився двома кулями в голову.

Хто покараний?

У 2008 та 2013 роках вироки у справі Ґонґадзе отримали:

• експолковник МВС Микола Протасов, якого засудили до 13 років позбавлення волі. Він помер в колонії у 2015 році;

• працівники МВС Валерій Костенко й Олександр Попович — до 12 років позбавлення волі;

• Олексій Пукач (начальник Департаменту зовнішнього спостереження МВС України), який задушив журналіста ременем. Його підлеглі копали яму.

Замовника так і не назвали.

Поховали журналіста лише у 2016 році.

Причетність уже 86-річного Леоніда Кучми до справи не доведена. Володимира Литвина теж. Плівки не визнали такими, автентичність яких може бути доказом у суді.

У 2020 році адвокатка Тетяна Костіна заявила, що з матеріалів кримінального провадження щодо вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе зникли слова засудженого ексгенерала Міністерства внутрішніх справ Олексія Пукача про те, що Кучма та Литвин причетні до справи.