5 фільмів про сприйняття смерті

Що дивитися про підліткове сприйняття смерті, суїцидальний туризм і категорії живого та неживого у світі високих технологій

AliExpress WW
AliExpress WW
AliExpress WW
AliExpress WW
AliExpress WW

Добірка фільмів про те, як смерть уявляють діти і підлітки, невиліковно хворі люди та їхні близькі, а також мешканці високотехнологізованого світу майбутнього. Де межа між живим і неживим у світі, населеному людьми та андроїдами, чи може людина, розпоряджаючись своїм правом на життя, визначити дату власної смерті, як повернутися до життя після невдалої спроби самогубства – про це пропонують поміркувати режисери наступних кінострічок.

Світ Дикого Заходу (2016)

Серіал рекомендує культуролог Оксана Мороз:

Наратив шоуранерів HBO, що є адаптацією однойменного фільму 1973 року, в першу чергу приваблює акторським ансамблем, а також фігурами продюсерів, серед яких – Джонатан Нолан. Сюжет серіалу теж не залишає глядачів байдужими. Зрештою, він корелює з проблематикою етики штучного інтелекту і робототехніки, яка в межах масової культури найчастіше описується в термінах або метафорах, пов’язаних з афектом страху.

Поціновувачі фантастики звикли стикатися з історіями про повстання машин як прецедентом техногенного апокаліпсису. Сайнстери і шанувальники євангелістів від екзотичних областей знання знайомі з дискурсом про технологічну сингулярність як гіпотетичну можливість машин вийти з-під контролю людства і знищити антропоцентричний світ. Ця звичка побоюватися, з одного боку, є частиною художньої традиції письма про «інше», а з іншого – виглядає наслідком зіткнення людської етики і математичної логіки функціонування автоматизованих систем, створених та контрольованих людиною, але не обмежених цілями взаємодії тільки з людським суб’єктом. Власне, саме уявне мислення машин, їх системи цілепокладання, відповідальність творців за якість вічного життя, неможливість смерті і на цьому тлі боротьба за людяність –  предмет занепокоєння ліричних героїв і, очевидно, сценаристів.

Взагалі, категорії життя і смерті тут ще більш невиразні, ніж у попередніх серіалах. Майже кожен з центральних персонажів –  андроїд, причому сценаристи довго тримають у секреті, хто з людей, які керують пристроєм основної локації, тематичного парку розваг, теж сконструйована машина. Роботи служать задоволенню маній і пристрастей гостей, які приїжджають у парк постріляти по «іграшковим», але людиноподібним ковбоям, покататися по преріях з «несправжніми» бандитами, пофліртувати з місцевими красунями, що відіграють ролі секс-працівниці борделю або «діви в біді». Після кожного відвідування роботи «ламаються» (насправді їх дуже жорстоко калічать люди), їх перезавантажують і знову випускають «на лінію» грати ту ж роль.

У разі якщо якісь сценарії і амплуа, в яких виступають андроїди, не дуже подобаються гостям, програми роботів переписують. Так, любляча мати маленької дівчинки, яка безуспішно і неодноразово намагається захистити доньку від бандитів, перетворюється на цинічну господиню борделю. І заодно здобуває травматичні переживання, що у вигляді флешбеків переслідують її – прямо як живу людину. І рівно як «справжня» людина, вона не має категоріального апарату, мови для опису цього досвіду. Але розуміє, що у неї взагалі втрачена пам’ять про минуле, а значить, уявлення про ідентичність. А ще відсутнє об’єктивного екзистенціальне обмеження – страх смерті, наприклад, – що може сформувати перспективу можливих вчинків і рішень.

Маленька міс Щастя (2006)

Фільм рекомендує психолог Кирило Хломов:

У фільмі показана трансформація, перехід від сприйняття світу молодшим школярем – такого прекрасного, надійного та оптимістичного світу з сильними і розумними дорослими – до підліткового сприйняття світу і дорослих. Суб’єктивно такий світ стає відразливим і небезпечним, дорослі сприймаються як слабкі невдахи, а підліток і сам відкидає світ і дорослих, використовуючи для цього ідеї Ніцше. Труднощі і випробування, які долають герої фільму, дозволяють їм, приймаючи свої обмеження і недоліки, усвідомити та почати використовувати свої сильні сторони, а за рахунок цього об’єднатися один з одним і знайти внутрішню цілісність. У фільмі добре обіграється підліткове сприйняття смерті як чогось неіснуючого, ігрового і водночас як способу повідомити про свій біль і страждання.

Видозмінений вуглець (2018)

Серіал рекомендує культуролог Оксана Мороз:

Sci-fi-серіал від Netflix, екранізація відносно свіжого роману Річарда Моргана, по-іншому ставить питання про життя і смерті у високотехнологізованому світі – до речі, далекого майбутнього. Тут немає звичної дихотомії «людина – машина» просто тому, що люди знаходять можливість вічного існування шляхом апроприації майже роботичних можливостей.

Кожна людина має два виміри буття: з одного боку, у вигляді фізичного тіла, яке старіє і вмирає, а з іншого – у якості цифрової версії свідомості, що записується на спеціальний чіп, імплантований у хребет кожного. Чіпи записують усю необхідну інформацію, вони мають функцію резервного копіювання, у зв’язку з чим забезпечені громадяни можуть проводити життя, дефілюючи від тіла до тіла. Ті, що належать до олігархії нового типу (до речі, злочинного світу), можуть вирощувати собі клонів або утримувати цілий «парк тіл». У результаті деякі живуть століттями, в той час як інші задовольняються або випадковими тілами, або штучними оболонками. Смерть у цьому світі здається примарною небезпекою: поки чіп знаходиться в робочому стані, завжди можна повернутись у світ живих.

Watsons UA
Watsons UA

Але, по-перше, перспектива «лягти на лід» (так називається ситуація очікування нового тіла) означає ймовірність занадто тривалого очікування в небутті. А по-друге, існує надто багато поціновувачів екзистенціальної смерті, і тому є групи, наприклад, неокатоліков, що здатні фіксувати своє небажання воскресати. Усі ці політичні, економічні і навіть антропологічні вимірювання безсмертя множаться і створюють масу складнощів для представників інституалізованої влади і (або) злочинності. І водночас перевіряють на міцність деякі підстави людського. Як можна змиритися зі смертю і вибором на її користь, якщо є спокуса жити вічно? Що таке любов у світі, де тіло – не в релігійних, а в цілком звичайних і секулярних реаліях – є лише тимчасовою оболонкою? Що є людське єство, якщо «наші» звички, страхи, бажання багато в чому продиктовані тілом, у якому ми замкнені? І чого вартий досвід, коли віртуальність, реальність, доповнені штучним інтелектом середовища проживання однаково яскраво відгукуються в наших відчуттях і переживаннях?

Суїцидальний туризм (2007)

Фільм рекомендує філософ Олена Бризгаліна:

Фільм режисера Джона Зарицького, володаря оскарівської статуетки, – документальна історія британця Крейга Еверта, який після постановки діагнозу бокового аміотрофічного склерозу (БАС) приймає рішення про поїздку до Швейцарії. На території Англії і Уельсу допомога в евтаназії вважається кримінальним злочином, а покарання може становити до 14 років ув’язнення.

У Швейцарії евтаназія дозволена ще з 1941 року. Законодавство цієї країни досить вільно трактує евтаназію. По суті, єдиним обмеженням є заборона на її здійснення з егоїстичних мотивів. Згідно ст. 115 Кримінального кодексу Швейцарської Конфедерації, надання допомоги в акті самогубства, якщо це не переслідує особистих корисливих цілей, не карається. Правда, у швейцарському законодавстві ця процедура чітко не прописана. Однак у ньому зазначено, що допомога в самогубстві не суперечить закону. Якщо мова йде про термінальну стадію важкої хвороби, то така «допомога» у суїциді розглядається як гуманний акт. До Швейцарії, оскільки це єдина країна в світі, де такого роду допомога в самогубстві не заборонена щодо іноземних громадян, приїжджають іноземці (відомості про їх чисельність не розголошуються), і складається практика, що отримала назву «суїцидальний туризм».

Фільм ставить дуже важливу проблему: в умовах глобального світу відмінність у правовому регулюванні евтаназії стає фактором, що впливає на ціннісне ставлення людей до фундаментальних питань про сенс життя, вибір смерті, значення страждань, переживання болю. Сьогодні Великобританія – країна, в якій на державному рівні ведуться вкрай гострі дебати з приводу можливої ​​легалізації евтаназії. У Великобританії в даний час підготовлений проект закону про приватне життя, в якому допомога у здійсненні самогубства оголошується легальною. Закон передбачає кілька умов здійснення евтаназії: наприклад, допустити її по відношенню до пацієнтів, яким, за висновком консиліуму лікарів, залишилося жити не більше півроку, а їх бажання померти підтверджено як мінімум двома медиками і свідком.

Як померти в Орегоні (2011)

Фільм рекомендує філософ Олена Бризгаліна:

Станом на червень 2016 року активна евтаназія дозволена в таких країнах, як Албанія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Люксембург, Канада. При цьому в Бельгії і Нідерландах дозволена педіатрична евтаназія. У Північній Америці евтаназія дозволена в п’яти штатах США: в Орегоні, Вашингтоні, Вермонті, Джорджії і Каліфорнії. У США в листопаді 1994 року у штаті Орегон був прийнятий закон, який отримав назву «Death with Dignity Act» ( «Акт про право на гідну смерть»). Згодом подібні закони стали приймати і інші штати: у листопаді 2008 року – штат Вашингтон, в березні 2012 року – штат Джорджія, 13 травня 2013 року – штат Вермонт. У Каліфорнії в жовтні 2015 року губернатор Джеррі Брауном підписав закон «Про право на смерть», який дозволяє проведення евтаназії.

Фільм розповідає про долю людей, які прийняли рішення скористатися наданою їм можливістю на добровільне самогубство. Зневірені пацієнти в термінальній стадії онкологічних захворювань, їх родичі, люди, які намагаються відволіктися від страждань і болю на «вечірці мерців» (death party), – герої фільму. Глядачеві не втекти від особистісної відповіді на питання про те, чи є у людини право на самовизначення, аж до того, що він сам може обирати, чи продовжувати йому життя або обірвати його.

Прихильники евтаназії виходять з того, що право на життя, деклароване сучасною цивілізацією, передбачає і право людини самій визначати час своєї смерті; лікарі ж зобов’язані забезпечити хворій людині реалізацію цього права. В основу цього аргументу закладено переконання в хибності уявлення про те, що життя – це вищий дар і людина не має права розпоряджатися тим, що їй не належить.

Джерело: Постнаука

Хостинг от HyperHost
Хостинг від HyperHost

Комментарий к “5 фільмів про сприйняття смерті”

  1. «Видоизмененный углерод» интересный фильм. Нужно будет посмотреть остальные. Спасибо за совет!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Top